25 червня 2009 року під час пленарного засідання Верховна Рада України відхилила проект Закону про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо дотримання таємниці сповіді (реєстр. № 1308, автор – народний депутат Володимир Марущенко). Для багатьох зазначене рішення виявилось несподіваним, адже раніше, 31 березня, парламентарі підтримали зазначену ініціативу, яка після опрацювання у профільному комітеті не зазнала суттєвих змін.
    Законопроектом №1308 пропонувалось доповнити статтю 69 Кримінально-процесуального кодексу України, зазначивши, що священнослужителі не можуть бути допитані в якості свідків з приводу відомостей, отриманих ними під час сповіді.

Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій і конфесій: ісламу, православ’я і католицизму. Козаки заради «примноження війська» приймали переселенців «без розбору віри, закону, батьківщини і причин, примусивших їх залишити її». Однак вони повинні були прийняти православну віру. Без виконання цієї умови переселенці не мали права мешкати на Запорожжі. Обов’язковість цього підкреслюється рядом документів - Положення про прийняття до лав Війська Запорозького говорило так: «В Військо Запорозьке із різних націй, для помешкання і служби малолітніми і вже повнолітніми люди приходять і по прийнятті ними закону Грекоросійського і на вірність її Імператорській Величності присяги, записуються на службу».
      Ф.Міллер говорив так про перехрещення прибулих до Запорожжя іновірців: «Запорожці хрестять Жида, або Татарина, перехрестять Поляка, або іншого Християнина, що не були в їхній вірі ті їм діти». У випадку, коли прибулий не був православним, він повинен був охреститись у цю віру. Для козацтва іслам був зовсім чужим і незрозумілим. Історично склалось, що представники ісламської віри (татари, турки) були ворогами як України, так і Росії, Польщі. Несприйняття козацтвом католицтва має не такі глибокі історичні корені. До 1569 року, тобто до прийняття Люблінської унії, і навіть у перші роки існування Речі Посполитої віротерпимість була однією з характерних рис суспільного життя України.

Сьогодні, браття, ми починаємо свято на пошану Пресвятій Тройці. Це свято відміняється в церковних відправах тим, що після Служби Божої зараз правиться й Вечірня, на якій читаються три молитви з схилянням колін, а в церковному побуті тим, що хати на це свято вбираються, свіжою зеленю, клечінням, квітами, встеляються свіжою травою, тому й зветься в нас це свято «Зеленими святами».Чому ж у це свято Вечірня правиться зараз після Служби Божої? Тому, що свято Пресвятої Тройці є якби закінченням одного «невечірнього», як він називається в церковній пісні, дня П’ятидесятниці, що починається з Христового Воскресіння Утренею, продовжується Вшестям Христа на небо, і закінчується Зшестям Св. Духа на апостолів, як повним виявленням Пресв. Тройці, і саме це закінчення відзначається Вечірнею після Служби Божої.
     А тому, що через усю цю П’ятидесятницю, від Великодня до Зелених свят, за церковним уставом не можна ставати на коліна при молитві, зараз по скінченні П’ятидесятниці на Вечірні в свято Тройці урочисто читається три молитви за всіх живих і померлих, під час яких ми стаємо на коліна і цим, якби одержуємо розрішення надалі вже молитися з вклонінням колін. Отже, браття, знайте, що від Великодня до Зелених свят, поки священик підчас Вечірні на свято Тройці не виголосить: Ще й ще, ставши на коліна, Господу помолимось — ставати на коліна церковний устав забороняє.

Одна з головних святинь християнина — хрест. На Хресті відбувся наш порятунок, і таємнича глибина цієї події відома Одному Господеві. В той же час перед початкуючим християнином часто встають питання, пов'язані з місцем хреста в повсякденному житті. На питання читачів відповідає намісник Іонінського монастиря, архімандрит Іона (Черепанов). Чому саме хрест став символом християнства? Адже хрест — це знаряддя ганебної страти, а християнство — релігія світла, радісна.
       1)Чому саме хрест став символом християнства? Адже хрест — це знаряддя ганебної страти, а християнство — релігія світла, радісна.
Бог став людиною, щоб людина стала богом. Бог був зганьблений і принижений, щоб ми були вознесені. Бог помер на ганебному хресті, щоб ми були позбавлені від смерті і прославлені безсмертям. Хрест зі знаряддя потворного вбивства став знаряддям перемоги над смертю. Своєю хресною смертю, Своїм Хрестом Христос зневажив смерть, переміг пекло, дав нам вічне життя. Як після цього нам, доти безнадійно приреченим на смерть, не радіти і не мати Хреста знаменням перемоги над смертю?
       2)Чи носили хрест перші християни? Правда, що замість хреста на шиї носили зображення риби?
Перші три століття християнства — період гонінь, що практично не припинялися, наклепу, утисків, принижень вірних. Природно, про відкрите сповідання себе християнином в більшості випадків не могло бути і мови. Тому перші християни частенько використовували для «ідентифікації» різні символи, наприклад, рибу (по-грец. Ίχθύς — перші літери цього слова є абревіатурою фрази «Ісус Христос Син Божий Спаситель»), Доброго Пастиря, агнця. Носити ж хрест відкрито стало можливим лише після Міланського едикту (313 р.), коли християнство стало пануючою релігією. До речі, ця подія пов'язана з явленням імператорові Костянтину перед вирішальною битвою хреста на небі, після чого він повелів зробити декілька зображень хреста і нести їх перед військами. Бій закінчився перемогою. За переказами, один з цих хрестів нині зберігається в монастирі Ватопед на Святій Горі Афон за престолом соборного храму.

     Святитель Спиридон Тріміфунтський народився в кінці III століття на острові Кіпр. Про його життя відомостей збереглося мало. Відомо, що він був пастухом, мав дружину і дітей. Всі свої засоби він віддавав на потреби ближніх і мандрівників, за це Господь винагородив його даром чудотворенія: він зціляв невиліковно хворих і виганяв бісів. Після смерті дружини, в царювання імператора Костянтина Великого (306—337), він був вибраний єпископом міста Тріміфунта. У сані єпископа святитель не змінив свого способу життя, з'єднавши пастирське служіння із справами милосердя. За свідченням церковних істориків, святитель Спиридон в 325 році брав участь в діяннях I Вселенського Собору. На Соборі святитель вступив в змагання з грецьким філософом, що захищав арієву єресь. Проста мова святителя Спиридона показала всім неміч людської мудрості перед Премудрістю Божою: «Слухай, філософ, що я говоритиму тобі: ми віруємо, що Всемогутній Бог ні з чого створив Своїм Словом і Духом небо, землю, людину і весь видимий і невидимий світ. Слово це є Син Божий, Який зійшов ради наших гріхів на землю, народився від Діви, жив з людьми, постраждав, помер для нашого спасіння і потім воскрес, відкупивши Своїми стражданнями первородний гріх, і совоскресив з Собою людський рід. Ми віруємо, що Він Єдиносущний і Рівночесний з Отцем, і віруємо цьому без всяких лукавих вигадок, бо таємницю цю усвідомити людським розумом неможливо».
     В результаті бесіди противник християнства зробився його ревним захисником і прийняв святе Хрещення. Після розмови зі святим Спиридоном, звернувшись до своїх друзів, філософ сказав: «Слухайте! Поки змагання зі мною велося за допомогою доказів, я виставляв проти одних доказів інші і своїм мистецтвом сперечатися відкидав все, що мені представляли. Але коли, замість доказу від розуму, з вуст цього старця почала виходити якась особлива сила, докази сталі безсилі проти неї, оскільки людина не може опиратися Богові. Якщо хто-небудь з вас може мислити так само, як я, то той увірує в Христа і разом зі мною хай послідує за цим старцем, вустами якого говорив Сам Бог».

Святий Юрій побідоносець родом із Кападокії (в Малій Азії), виріс у глибоко віруючій християнській сім’ї. Його батько був мучеником, коли Юрій був ще дитиною. Його мати мала в Палестині великі добра, псрсїхала з сином у свій край і виховала його по-християнськи.

Поступив па службу в Римське військо, собою гарний, хоробрий в боях. Помітив Юрія імператор Діоклеціян і прийняв його як одного із старших начальників.

Імператор-поганин усе посилював переслідуваня на християн. Св. Юрій, коли довідався про рішення імператора, роздав добра свої бідним, відпустив на волю рабів і з'явився в Сенат. Він сміло виступив проти задумів імператора, виявив себе християном і закликав всіх визнати Христа: «Я раб Христа Бога мого, уповаю на Нього і виступив, щоб свідчити про правду».
Імператор був приголомшений визнанням Юрія, хотів його умовити, щоби не губив своєї молодості і щоб приніс жертви ідолам. Від цього Юрій рішуче відмовився, сказавши: „ Нічого в тім моїм житті не ослабить мого бажання служити Богові”. Тоді за наказом імператора, зброєносці стали викидати його з залу, але сталь ставала м'якою, торкаючись його тіла, і він не відчував болю.

У 3-й Тиждень по Пасці Свята Церква в особливий спосіб вшановує святих жон-мироносиць і праведних Йосифа Арімафейського і Нікодима – таємних учнів Христових. Своїм богослужінням Церква знов поставляє нас на голгофі біля Хреста Христового, з якого знімають Пречисте Його Тіло Йосиф і Нікодим, і біля гробу, де вони кладуть Тіло Ісуса Христа, і де потім мироносиці, що прийшли помазати Тіло благовонними маслами, першими удостоюються бачити Воскреслого Господа. За прикладом святих жон-мироносиць і ми повинні гріти в серці своєму дійсну самовіддану любов до Спасителя нашого, щоб, як говорить Апостол (Рим.8,38-39) ніщо не могло відлучити нас від Нього – ні сьогодення, ні прийдешнє, ні життя, ні смерть, ні ангели, ні люди. Крім того, як святі жони, уражені лютою скорботою побачивши розіпнутого Господа, шукали і знайшли втіху в Його ж труні, так і кожна християнська душа повинна шукати втіху в скорботі і печалях блія гробу і хреста Спасителя свого.

Провідна неділя (Проводи) – перше поминання померлих після Світлого Великоднього тижня. Іноді таке поминання відбувається у вівторок (якщо немає свята) на Фоминій седмиці. Це традиція слов’янська. У православних Близького Сходу та Греції вона відсутня. Провідна неділя зобов’язана своїм походженням тому припису, за яким у Великий Піст поминання померлих з нагоди спеціальних поминальних днів ( 3-го, 9-го та 40-го), що не може бути звершене у свій час з нагоди великопісної служби, переноситься на один з найближчих будніх днів, у який може бути відслужена не лише панахида, але й повна літургія. Протягом Великого Посту такими днями є тільки суботи, та й то не всі.

За останні тижні Посту і Світлий тиждень завжди збирається чимало таких пам’ятей про померлих, які треба буде справляти в перший буденний день, коли може бути повна літургія. Таким і є вівторок Фоминої седмиці, тому що напередодні понеділка після вечірні не можна ще чинити панахиду, як годиться при поминанні. Типікон не подає ніяких вказівок щодо змін у порядку служби на Провідну неділю, про що він не згадує.

     Преосвященним архіпастирям, боголюбивим пастирям, чесному чернецтву та всім вірним  Української Православної Церкви Київського Патріархату
     Дорогі браття і сестри!
     ХРИСТОС ВОСКРЕС!
     В цьому році християни святкують Воскресіння Христове в умовах світової фінансової кризи. Гнів Божий відчули на собі всі країни, в тому числі і Україна. Як нам радіти пасхальною радістю, коли скорбота прокотилася по всьому світу і доторкнулася до сердець безлічі людей? Чи треба нам радіти в таких умовах? Не просто треба, але й необхідно!
     Ученики Ісуса Христа плакали і ридали, коли їхнього Учителя розіп’яли, і Він помер на хресті. Їхня скорбота була набагато глибшою і тяжчою, ніж наші теперішні біди. Але апостоли зраділи, побачивши воскреслого Господа (Див.: Ін 20, 20). І справдилося те, що обіцяв їм Спаситель перед Своїми стражданнями: «Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радості вашої ніхто не відбере від вас» (Ін 16, 22).

     За заслуги з відродження духовності в Україні та утвердження Помісної Української Православної Церкви, Святійшим Патріархом Філаретом було нагороджено прихожан нашого храму: Грищука Степана Степановича – орденом Святого Юрія Переможця, Поліянца Володимира Володимировича – орденом Святого Князя Володимира.