Найчастіше головною причиною нашої неуважності до церковної історії є звикання до того, що кожне свято сприймаємо, як повторення чогось, що уже було, як буденність. Багато свят, на жаль, стали для нас просто певною відміткою часу, як от день вшанування пам’яті святих первоверховних апостолів Петра і Павла для переважної більшості пересічних людей означає в першу чергу закінчення Петрівки — апостольського посту. І самі постаті величних мужів якось непомітно ховаються за можливістю не порушуючи уже церковного уставу приступити до скоромної їжі.

Та, слава Богу, сучасність дає нам можливість не втратити зовсім усвідомлення значення святих апостолів у церковній історії. Ось зовсім недавно під час розкопок під одним із сучасних офісів у житловому районі Риму були знайдені, можливо найдавніші іконографічні зображення святих апостолів Петра і Павла. Фахівці датують цю знахідку четвертим або початком п’ятого століття. Ікони прикрашали відносно невелику гробницю заможної римлянки і через відсутність руху повітря за віки вкрилися шаром порошкоподібного вапняку. Сучасні методи реставрації дозволили відновити первісний вигляд фресок, не пошкодивши їх, що само собою надає їм великої археологічної та історичної цінності. Таким чином наукове відкриття пробуджує зацікавлення життям і трудами святих апостолів сучасне суспільство.

З таїнством Хрещення пов'язано безліч забобонів, які для деяких православних християн стали звичайними явищами і невід'ємними частинами життя. Дуже прикро, що переступаючи поріг храму людина приносить із собою ці марновірства і продовжує жити як язичник, хоча називає себе християнином. Цих забобонів дуже багато і написати про всі в одній статті неможливо, тому розглянемо найпоширенніші з них.

Одне з найпоширеніших марновірств – це: «Чи може дівчина першою хрестити дівчинку? Говорять, що якщо першу хрестити дівчинку, а не хлопчика, то хресна віддасть їй своє щастя...». Це твердження є марновірством не обгрунтованим ні в Священному Писанні, ні в церковних канонах і традиціях.

Інший дивний забобон, який неодноразово доводилося чути: «Чи можна вагітній жінці бути хресною? Чи не вплине це якимось чином на її власну дитину або похресника?». Звичайно, можна. Подібне заблудження ніяк не пов'язане з церковними канонами і традиціями і також є забобоном. Участь у церковних таїнствах може бути тільки на користь майбутній матері. Священики яким доводилося хрестити в таких ситуаціях, запевняють, що малюки народжувалися міцними і здоровими.

Дуже багато забобонів пов'язані з так званим перехрещенням. Причому, причини для такої божевільної дії інколи вказуються вельми химерні і навіть смішні. Але велика частина з цих обгрунтувань мають язичницьке і окультне походження. Ось, наприклад, один з найпоширеніших забобонів, що мають окультне походження: «Чи правда, що для зняття «порчі», наведеної на людину, необхідно наново перехреститися, а нове ім'я зберегти в таємниці, щоб нові спроби чаклунства не діяли, оскільки чаклують саме на ім'я?». Чесно кажучи, від подібних заяв хочеться від душі посміятися. Але, на жаль, тут не до сміху.

15 червня 2010 року в приміщенні Київської Патріархії відбулася зустріч Святійшого Патріарха Філарета з міським головою міста Миколаєва Дністровського Львівської області Богданом Гуком. Також на зустрічі були присутні секретар міського голови пані Світлана Соколова, прот. Микола Салабай, настоятель храму Різдва Христового (Київ), та прот. Василь Салабай, настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці міста Миколаєва Дністровського.
    За розповсюдження духовності в суспільстві та визначний вклад у становлення Помісної Української Православної Церкви Святійший Патріарх нагородив пана Богдана Григоровича орденом святого великомученика Юрія Переможця, а також пані Світлану Юріївну - орденом святої великомучениці Варвари.

14 травня Свята Православна Церква урочисто відзначає день пам'яті священномученика Макарія, митрополита Київського і всієї Руси. Цей святитель жив і подвизався у XV столітті. До обрання на кафедру Київської митрополії він був архімандритом Свято-Троїцького монастиря в м. Вільно. У 1495 році після смерті Київського митрополита Іони Глезни була звершена хіротонія архімандрита Макарія в сан митрополита Київського. Для отримання благословення на управління митрополією до Константинопольського Патріарха Нифонта були послані старець Діонісій і чернець Герман. У 1496 році патріарх прислав великому князеві, княгині і митрополитові Макарію благословенні листи.

Київ у той час був напівзруйнований і жити в ньому було небезпечно внаслідок постійних набігів кримських і ногайських татар. Тому митрополит Макарій жив у Вільно.

На сороковий день після Христового Воскресіння відзначається свято Вознесіння Господнього.

Після пасхальних подій учні Христові ще не цілком відчули все їх значення. Їм було досить знати, що «Господь живий», що Він воскрес. Вони повернулися з Єрусалима до Галилеї, і там Він не раз являвся їм: то на горі, то на березі озера. Світлий мир зійшов у їхні душі, про майбутнє вони мало задумувались. Та і як  могла цим простим рибалкам прийти в голову думка, що вони призначені для підкорення світу Христові!

Коли Ісус жив серед них, вони в усьому покладалися на Нього. Тепер Він знову з ними. Після випробувань настав час спокою.

Вони не знали, що земна путь Месії вже завершена, що віднині їм самим треба прокладати дорогу Добрій Новині.

Аж ось Він являєтся перед ними на одному з галилейських пагорбів. Усі падають навколішки, і в тиші лунає Його голос: «Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам; і ось Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф. 28:18-20).

Дорогі Браття і Сестри!

Пасхальне богослужіння у нашому храмі розпочнеться о 23.30

Освячення пасок відбудеться після закунчення Пасхальної Божественної літургії о 3.00

Плащаниця у нашому храмі. Фото.

Преосвященним архіпастирям,
боголюбивим пастирям, честному чернецтву та всім вірним
Української Православної Церкви Київського Патріархату

Дорогі браття і сестри!

ХРИСТОС  ВОСКРЕС!

«Радуйтеся!» (Мф. 28, 9). Це вітання було першим, що промовив Ісус Христос після Свого воскресіння. Воно глибоко знаменне і втішне не тільки для мироносиць, до яких спершу було звернене, не тільки для апостолів, але й для всіх християн, які нині урочисто святкують Воскресіння Христове.

Чому воскресіння Христове наповнює віруючих живим захопленням, піднесеною духовною радістю? До воскресіння Христового переважна частина людства не мала живої віри і надії на воскресіння померлих тіл. В язичництві навіть у найбільших мудреців надія на життя після смерті була досить неясною і непевною. В юдейського народу існувала віра у воскресіння, і нею втішалися праотці (див. Іов. 19, 25) і пророки (Іс. 26, 19; Єз. 37,1–10; 2 Мак. 12, 43–44), однак, ґрунтуючись на очікуванні обіцяного Визволителя, Який має знищити смерть, ця віра була ще тільки сподіванням, позбавленим незаперечного доказу. Крім того, усвідомлення своєї гріховності тривожило людину й ослаблювало в ній надію на воскресіння для блаженного вічного життя.

9 березня 2010 року виповнилося 196 р. від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. З цієї нагоди відбулася низка державних та церковних заходів. Зокрема у Свято-Володимирському кафедральному соборі м. Києва Святійший Патріарх Філарет звершив молитву за упокій видатного українського поета, письменника і громадського діяча.

Його Святості співслужило духовенство кафедрального собору. Також було звершене заупокійне богослужіння і у храмі Різдва Христового на Подолі – тут у травні 1861 р. знаходилася труна з тілом Шевченка під час його перевезення з Петербурга до Канева. Заупокійні молитви та богослужіння відбувалися і в інших храмах Київського Патріархату.

преподобного Димитрія Прилуцького, Вологодського (1392), священомученика Власія, єп. Севастійського (бл. 316), благовірного князя Всеволода, у хрещенні Гавриїла, Псковського (1138).
Преподобний Димитрій Прилуцький, чудотворець, народився в багатій купецькій сім'ї в Переславлі-Залеському. З юності преподобний відрізнявся рідкісною красою. Прийнявши постриження в одному з Переславльських монастирів, а саме в Нагірному Борисоглібському, він на березі озера Плещеєва поблизу міста заснував монастир і став його ігуменом.
У 1354 році Димитрій вперше зустрівся з преподобним Сергієм Радонежським, який приходив в Переславль до єпископа Афанасія. З тих пір неодноразово розмовляв з Преподобним Сергієм і дуже зблизився з ним. Під його впливом преподобний вирішив віддалитися в глухе місце і разом з учнем Пахомієм відправився на Північ. У вологодських лісах, на річці Великій, в Авнежському краї, вони побудували храм Воскресіння Христового і хотіли покласти основу монастиря. Але місцеві жителі боялися позбутися земель, і пустельники, не бажаючи нікому бути в тягар, відправилися далі.

Преподобний Прохор Печерський родом був із Смоленська і прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі від ігумена Іоанна (1089 - 1103). Був він великим подвижник та суворим у стриманості, замість хліба вживали лободу, за що отримав прізвисько "лебедніка". При цьому ніхто і ніколи не бачив його сумним.

За життя святого на Руській землі настав голод. Прохор став ще старанніше збирати лободу і готувати з неї свій "хліб". Деякі наслідували його приклад, але не могли їсти цю їжу через гіркоти. Прохор ж роздавав свій хліб з лободи нужденним, і смак його був краще пшеничного. При цьому помітна особливість - хліб був смачним лише тоді, коли його брали з благословення преподобного. Стало це відомо ігумену і братії, і слух про Прохора рознеслася всюди.

Через якийсь час не стало в Києві солі, від чого народ сильно страждав. Тоді преподобний, зібравши золу з усіх келлй, почав роздавати її потребуючим, і за його молитвами зола ставала чистою сіллю. За підступами продавців солі, які розраховували на наживу, князь Святополк відібрав у Прохора його "запаси". Коли їх принесли на княжий двір, всі переконалися, що це - звичайна зола. Але через три дні, коли Святополк наказав її викинути, а преподобний благословив людей брати з купи, зола знову опинилася сіллю.